Звістка про загибель Сергія МОВЧАНА, 1988 року народження, облетіла село чорним птахом. Зазирнула в кожну оселю, огорнула смутком, болем і розпачем його рідних, друзів, сусідів.

Коли урочиста колона з труною Героя заходила в село, в «живому коридорі» схилили голови жителі трьох громад: Швайківської — у селі Мирославка якої він народився, Семенівської — де навчався після 4 класу, та вже давно рідної Гришковецької, де близько 12 років жив, працював, створив родину у селі Половецьке.

Із початку повномасштабної війни СЕРГІЙ став до лав Захисників нашої країни. Він рятував побратимів, вивозив з-під обстрілів, повертав надію. І завжди обіцяв дружині, що обов’язково повернеться, — щоб бути разом завжди.

Та не збулося. Повернувся СЕРГІЙ МОВЧАН додому… не до життя, а на вічний спочинок. І — на вічну нашу вдячність за його мужність, за його жертовність.

У рідному Половецькому лунали найщиріші слова вдячності й скорботи. Люди, які знали Сергія, несли квіти й сльози, встеляючи шлях до кладовища.

Схиляє голови в скорботі вся наша Гришковецька громада. Ми розділяємо невимовний біль родини нашого Воїна.

Він віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

Вічна слава і пам’ять СЕРГІЮ МОВЧАНУ.

Низький уклін. Глибокі співчуття рідним…..