A A A K K K
для людей із порушенням зору
Гришковецька громада
Житомирська область, Бердичівський район

село Гальчин, Сьомаки

 

Села Гальчин та Сьомаки розташовані на обох берегах маленької річки Коденка.

Населення 456 осіб. Площа 1,92 км. Відстань від районного центру 12 км.

Відстань до найближчої залізничної станції с. Рея – 2 км.

        

Легенди про Гальчин

Перша легенда
Понад річкою в бережку лежало село, невеличке і бідненьке. Селяни, що жили в ньому, належали злому багатієві, котрий мешкав у місті.
Була в селі убога вдова Галька, мала сина  - одинака, вродливий був хлопець: чорні кучері, гарні брови. Батько його загинув десь у мандрах. Тому всі називали його по матері  - Гальчин. Коли він виріс, нестерпним йому став гніт панський і пішов він шукати волі. Як Кармелюк, разом з ії товаришами забирав добро у панів і роздавав бідним.
Панські послуги спіймали «розбійника» і однієї поганої днини привели його в село, де при всій громаді за наказом пана відтяли йому голову. Люди зберегли пам'ять про цього сміливця. Його іменем і село нарекли.

Друга легенда
В невеличкому селі, понад річкою, жив пан, котрий мав двох дітей: вродливу доньку Галю і хворобного сина Семена.
На схилі літ багатий розділив село між дітьми. Більша половина діставалася для улюбленої доньки, а менша—для сина. Відтоді і нарекли Галину половину села - Гальчин, а Семенову - Семки (Сьомаки)…

Історія села
Село Гальчин відоме з 1605 року. Наприкінці XVIII ст. належало земському судді Михайлу Галецькому з Овруча, пізніше перейшло у власність родини Чайковських. Її видатним представником є польський письменник Міхал Чайковський (1804—1886рр).
Частина маєтку, що належала Міхалу Чайковському після польського повстання 1830-1831рр., було конфісковано і передано в казну.  У 1868р., продане директору Житомирської чоловічої гімназії Івану Ростовцеву.
В роки Російської революції 1905—1907рр., селяни спалили у маєтку поміщика Терещенка.
Житель села П.І. Петричук, солдат Семенівського гвардійського полку, за активну участь у революційному русі був засуджений царським урядом на довічну каторгу та відправлення в Сибір.
У селі проживав Григорій Васильович Шпортун, який у роки російсько-японської війни 1904-1905 рр., служив на крейсері “Варяг”, брав участь у нерівному бою 24 січня (9 лютого) 1904р., коли 6 японських крейсерів і 8 міноносців напали на крейсер у нейтральному корейському порту Чемульпо.
У бою “Варяг” затопив одного міноносця та пошкодив два крейсери ворога, але й сам зазнав ушкоджень і втрат.
 Серед матросів був Г.В. Шпортун. Він нагороджений Георгіївським хрестом ІІ ступеня та медаллю “За бой при Чемульпо”, на 50-річчя подвигу крейсера Варяг” удостоєний медалі “За отвагу”. У рідному селі встановлено обеліск з написом “Матросу з легендарного крейсера “Варяг”.
На території села працює Будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт,  два магазина. З 1920 по 2019 рік у легендарному панському маєтку на території Гальчина функціонувала загальноосвітня школа.

Історія легендарного Міхала Чайковського

В селі Гальчин зберіглася садиба, що належала цікавій історичній постаті – Міхалу Чайковському, відомого також як Садик-Паша.
Одноповерховий палац в класицистичному стилі з портиком з чотирма колонами з’явився, очевидно, на зламі XVIII і ХІХ століть. Саме в ньому у 1804 році народився польсько-український письменник, який встиг побувати польським, турецьким і навіть російським політиком.
Батьком Міхала Чайковського був шляхтич з Волині, матір’ю – правнучка гетьмана Івана Брюховецького. Двоє його дідів воювали під запорозькими знаменами, один з них загинув під час оборони Січі 1775 року. Навчаючись у Варшаві, Чайковський познайомився з Адамом Чарторийським, поетом з Кременця Юліушем Словацьким, Адамом Міцкевичем, Великим князем Костянтином Павловичем – намісником Польщі. У 1826 році Костянтин Павлович познайомив Михайла зі своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при дворі та чин камер-юнкера, але той відмовився. Навпаки, Міхал став активним учасником Польського повстання 1831 року.
Після поразки повстання його маєток в Гальчині був конфіскований, а сам Чайковський – оголошений персоною нон-грату в Росії. Він вимушений був емігрувати до Франції, де розпочав літературну діяльність. У своїх творах популяризував козацьку традицію в її пропольському трактуванні, козакофільську романтику поєднував з ідеалізацією козацько-польських взаємин у минулому. Політичним ідеалом Чайковського було відродження колишньої козацької України як автономної частини у складі відродженої незалежної Польщі. Можливість здійснення своїх планів вбачав у співпраці з лідером польської монархічної еміграції Адамом Чарторийським – ініціатором спільної збройної національно-визвольної боротьби поневолених Росією народів. За завданням Чарторийського Чайковський їде з таємною місією на Балкани. Всі дії були спрямовані на одне - послабити Росію. У вересні 1842-го Чайковський ініціював переворот у Сербії, внаслідок чого на Балканах послабився російський вплив. Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався підняти повстання в Україні.
У 1850 році Міхал Чайковський приймає турецьке підданство, переходить в іслам і бере собі ім’я Садика-Паші. Під час Кримської війни він 1853-56 роках організував і очолив козацький полк, який брав участь у воєнній кампанії 1854 року. На чолі цього формування Садик-Паша планував вступити на територію України, щоб підняти повстання та відновити Гетьманщину і, можливо, стати українським гетьманом під протекторатом султана або польського короля. У лютому 1854 року військо Садика-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Проте уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця престолу» і найвище військове звання «Беглербей».
Наступні події в житті Садика-Паші повернули його життя на 180 градусів. У 1861 році помер покровитель Чайковського султан Абдул-Меджид. Новий султан Абдул-Азіз також прихильно ставився до Садика-Паші, але той почав підготовку державного перевороту з метою посадити на трон принца Мурада. Проте задум провалився. Рятуючись, Садик-Паша через російського посла в Стамбулі Миколи Ігнатьєва попросив амністії у царя Алєксандра ІІ і дозволу повернутися в Росію. Цар задовольнив його прохання, і Чайковський, прийнявши православ’я, оселився в селі Бірки Чернігівської губернії. Більше того, цар Алєксандр ІІ становиться хрещеним батьком його доньки, народженої від молодої дружини гречанки Ірини Теоскало. На той момент Чайковському вже було 70 років.
Але згодом молода дружина зрадила йому з управителем маєтку. Чайковський з розпачу перебирається на хутір поблизу, де мешкає в убогій хатині. У віці 82 років він закінчує життя самогубством…
Село Гальчин так вже і не повернули Міхалу Чайковському. У 1868 році ним володів Іван Ростовцев, а на початку ХХ століття маєток купили Терещенки. В колишньому садибному будинку Міхала Чайковського (Садика-Паші) була розташована сільська школа, але на даний час вона не функціонує.  

Джерело: https://bit.ly/3zIcTUd

Сьогодні територія маєтку та сам маєток має напрочуд гарний вигляд, зберіглася і панська купальня тих часів.         

Представники громади, з метою популяризації місцини, започаткували саме у цій локації традицію святкування Всесвітнього дня вишиванки! Адже маєток надихає, окриляє та дарує неймовірну енергетику!

      

       

             

Це ідеальне місце для створення сучасного публічного простору з історичним відлунням!

 Сьогодні це прекрасне місце потребує ремонту, реставрації, відбудови та сучасного оновлення із збереженням свого старовинного шарму.  

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора