Фото без опису

Не кричи довго - втратиш головне: повітря.

Коли завалило, перша реакція кликати на допомогу.

Але рятувальники кажуть: у паніці людина кричить, втрачає кисень, задихається сама.

Коли ми приходимо – вона вже без свідомості.

Під завалами важливо економити кожен подих. Один з тих, хто вижив, прошепотів:

«Я хотів кричати, але згадав, що не можна.

Я просто стукав по трубі і мене знайшли, бо я мовчав, дихав і дожив».

Не намагайся вибратись сам.

Якщо не впевнений, можеш обвалити все.

Ти рухаєшся, підіймаєш голову, ворушиш ногою і перекриття над тобою падає ще глибше. Ми знаходили людей, які майже вибрались. МАЙЖЕ. А потім на них обвалювалось те, що трималося на сантиметрі пилу.

Якщо не впевнений – не рухайся.

Зміцнюй простір навколо себе, навіть просто руками.

Перевір три речі: дихання, кров, світло.

Закрий рот і послухай чи не дзвонить у вухах, чи немає відчуття задухи, чи не тече десь кров.

Багато хто гине не від самого завалу, а тому, що не бачить: пошкоджено судину, і йде внутрішня кровотеча.

Якщо можеш перев’яжи все, що тепле й липке, навіть розірваною футболкою.

І дивися чи є хоча б краплина світла.

Це – орієнтир і шанс.

Не втрачай часу.

Рятувальники кажуть: виживають ті, хто рахують час, співають подумки, слідкують за пульсом – не дають мозку зійти з розуму. Завал – це ізоляція, і психіка починає «плавитись».

Якщо ти втримуєш свідомість перші 3–5 годин – твій шанс зростає в рази.

Створюй собі якорі, навіть якщо це просто підрахунок вдихів – це рятує.

І найголовніше – не роби головної помилки: не думай, що тебе не шукають.

Ти думаєш: «Навіщо чекати?»

Але рятувальник каже:

«Ми розгрібаємо руками, спимо по 30 хвилин, шукаємо за запахом, за теплом, за будь-якою ознакою.

Ти можеш бути дуже глибоко, але ми йдемо до тебе.

Якщо ти здасися – ти помреш ще до того, як ми простягнемо руку».

Впевнені, що в екстремальну хвилину дієте правильно?

Збережіть це.

Бо ніхто не знає, коли тиша стане пасткою.

Але це можливість дізнатись, як її пережити.