24 лютого, у Національний День Молитви, у Гришківцях зібралися представники різних християнських конфесій, щоб разом з рідними загиблих Героїв, зниклих безвісти провести цей день з шаною, памʼяттю і вірою.

Усі роки війни родини живуть між дзвінками, повідомленнями й довгими очікуваннями.

Усі роки війни серця матерів, дружин, дітей вчаться бути сильними і не зневірятися.

Кожна звістка про біль у якійсь одній родині- торкається гостро душі кожного. Бо ж чужого болю не буває.

Цього дня ми особливо молилися за рідних наших Героїв. За тих, хто втратили найдорожчих. За тих, хто живе надією і чекає звістки про безвісти зниклих... За тих, чиї вечори - з фотографією в руках і тихою розмовою з небом.

Їх ми очікували, щоб втішити хоча б на мить увагою, повагою, вдячністю і памʼяттю.

У невимовній тиші звучали щирі слова молитви й прохання до Бога про силу для родин, про розраду для зранених сердець, про світло віри там, де темно від болю. Полумʼя свічок - знак нашої спільної памʼяті й любові.

До спільної молитви по черзі приєднувалися священнослужителі різних конфесій. Кожен звертався до людей зі словами надії, підтримки й віри. Говорили про любов до України, про силу молитви, яка здатна підтримати там, де вже не вистачає людських сил.

Обʼєдналися молитва, палке слово і пісня — бо все це було про родини, які чекають; про Героїв, яких памʼятаємо; про Україну, яку бережемо.

Нехай зцілюються душі рідних, нехай міцніють серця, бо наша вдячність і глибока повага до подвигу Захисників безмежні - вони житимуть вічно.

Боже, Україну бережи…..