A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Гришковецька громада
Житомирська область, Бердичівський район

селище Гришківці

Дата: 18.09.2019 13:50
Кількість переглядів: 88

 

ОСНОВНІ ДАНІ

Селище Гришківці засноване у  1775 р.

Площа 6 км ²

Кількість населення 4175 особи (станом на 01.11.2015р.)

Відстань до райцентру (м. Бердичева) – 3,3 км

ГЕОГРАФІЯ СЕЛИЩА

Територія селища рівнинна. Через Гришківці протікає струмок, який колись був невеличкою річкою.

Землі селища супіщані. З природних багатств селища є каолін. З північної сторони збереглися 200 га колишнього великого лісу [2].

 

МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ СЕЛИЩА

Селище Гришківці лежить на півночі від міста Бердичева по обидві сторони асфальтової дороги на Житомир. Із західної сторони під самим селищем проходить залізниця Бердичів-Житомир, яка побудована в 1913р. Відстань до найближчої залізничної станції – 6 км, до Житомира – 41 км.

 

ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ СЕЛИЩА

Про заснування села Гришківці історичних даних небагато [3]. Але із розповідей старожилів Ярмолюка Онуфрія Павловича, Пухальського Йосипа – Гришківцям понад 300 років.

Засновником села був Гришка. В середині ХVІІ ст. з Бердичева на Житомир проходила дорога через ліс. Недалеко від дороги протікала річка. Проїжджі тут зупинялися, відпочивали, пасли коней. В цьому місті Гришка і побудував корчму і поселився з сім’єю. Біля нього почали селитися інші люди. Так і виникло село Гришківці, першими жителями якого були Волощуки, Ярмолюки, Яцети, Драчуки, Гуменюки, Доманські. За греблею – Стецюки, Халани, Пухальські. Перші поселенці займалися землеробством, скотарством, бортництвом, а частина – чумакувала. Жителі Гришковець були кріпаками пана Радзивіла.

Перші відомості про невеличке село Гришківці Бердичівського району Житомирської області з’явилися у 1775 році (Додаток 1). Цікаво, що саме з цього часу й веде свою історію дерев’яний Свято-Димитрівський храм, який протягом четвертого століття слугує православній громаді села другою домівкою. У ХІХ столітті Гришківці належали польському шляхтичу Ігнату Станіславовичу Пашковському, що позначилося й на певних утисках прав місцевих жителів православного віросповідання [7].

Насаджуючи католицизм, поміщик навіть вдався до відкритого займання церковних земель: більшу частину з 34 десятин, що були у власності Свято-Димитрівського храму, Пашковський присвоїв собі. Підтверджує ці «звинувачення» і «суха» мова статистики. Так, згідно свідчень сучасника, відомого українського історика Лаврентія Похилевича, у селі Гришківці православних віруючих налічувалося 311 осіб, на противагу 26 римо-католикам. 

Від тоді, як Польща зазнала трьох «поділів», а підконтрольні їй території відійшли державам-сусідкам, православна віра вийшла із «закутків» та отримала «друге дихання».

Бердичівщина, як і решта земель нинішньої Житомирщини, опинилася під скіпетром царської Росії. Це посприяло реставрації православних святинь, повернутих у «повноцінне» лоно Московського патріархату. Без «поправок» у конструкції Гришковецька церква проіснувала аж до 1902 року. На побудову нового храму імператор Микола ІІ виділив 25000 рублів, щоправда у безпроцентний кредит. Минуло одинадцять років – і гришківчанам презентували чудову новобудову. Втім радість та насолода православних віруючих була зведена нанівець Жовтневою революцією. З 1917 року вхід у Свято-Димитрівський храм «прикрашав» замок. Коли розгорнулися фронти Великої Вітчизняної війни, керівництво Німеччини добре усвідомлювало, що церковники, поставлені радянською владою поза законом, можуть стати у нагоді при встановлені «нового порядку». Тому й не дивно, що з окупацією Радянського Союзу вояки Вермахту, поліцаї та різні нацистські чиновники допомагали поновленню діяльності релігійних общин. Не стало винятком і село Гришківці, де православна церква знову зафункціонувала, починаючи з 1941 року.

Повернути все на свої місця, тобто «прикрити» храм, більшовикам вдалося лише у 1962 році. В Свято-Димитрівській церкві, швиденько «прибравши» куполи, обладнали будинок культури.

Нарузі над церквою прийшов кінець з завершенням радянської епохи та розпадом Союзу. Через рік після проголошення незалежності України храм повернули православним.

Щоб надати церкві вигляду, який вона мала ще на початку ХХ століття, довелося докласти чимало зусиль та коштів. Сьогодні Свято-Димитрівський храм входить до вісімки давніх дерев’яних церков Бердичівського району, які збереглися до наших днів, та до п’ятірки храмів, що ведуть свою історію з XVIII століття. 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора