28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Основний закон держави  – Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства. Ця подія стала важливим етапом на шляху конституційного процесу в Україні, який триває досі.

Конституцiя України 1996 р. зафiксувала основні позиції договору між державою та суспільством. В нiй є взаємопов’язані норми юридичного та полiтичного характеру, які регулюють найважливіші суспiльні вiдносини: забезпечення прав i свобод людини та подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть основного закону. Конституцiя України має найвищу юридичну силу і становить ядро нацiональної правової системи.

Витоки українського конституціоналізму мають давні історичні традиції. Перша спроба кодифікації українського права відбулася за часів Київської Русі і була зафіксована в «Руській Правді» (ХІ – ХІІ ст.). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний процес пошуку шляхів, методів та інструментарію для оформлення та закріплення основних принципів взаємодії держави та суспільства.

Історія.

11-12 ст.-Руська Правда

Почали укладати за часів князя Ярослава Мудрого (11 ст.). Це перша відома кодифікація українського права. Акцент на правах різних станів, власності, судочинстві. Руська правда наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи.

1529, 1566, 1588. роки  - Литовські статути.

Кодифікація права Великого Князівства Литовського у Литовських статутах. Три редакції статутів написані слов’янською мовою. Вони увібрали в себе правові традиції Київської Русі та середньовічної Європи. Статути встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.

2-га пол. 17 ст. - Акти козацької державності

Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, і першою з них був Зборівський договір  козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.

1710 рік - Конституція Пилипа Орлика

Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького. В основі документу – угода між гетьманом та Військом Запорозьким, яка закріплювала розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; гарантувала права  і свободи в козацькій державі. У Конституції була задекларована мета козаків – визволення України від московського самодержавства. Прогресивні ідеї Конституції Орлика так і не були реалізовані на практиці, цей документ увійшов в історію і став відомий як перша новочасна конституція в Європі.

1850 рік - Проекти Конституції кирило-мефодіївців.

Георгій Андрузький написав «Начерки Конституції Республіки». В умовах посилення реакції за імператора Миколи І, кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав. Ідеалом державності у творах Миколи Костомарова, Миколи Гулака, Тараса Шевченка, Георгія Андрузького була федерація слов’янських народів.

1900 рік - Програмні засади українського політичного руху початку ХХ ст.

У маніфесті «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яку він написав для Революційної української партії, вперше в українській політичній думці була висунута ідея боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Невдовзі Міхновський підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно цього документу, Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.

1918-1921 роки - Конституції Української революції

Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права і вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-их роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. 

1919-1978 роки -Конституції радянської доби

У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише  ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. В конституції 1978 року монополія компартії на владу була закріплена офіційно шостою статтею.

Відтак, це стало прикладом того як основний документ країни стає цілковитою формальністю.

1996 рік - Конституція незалежної України.

Незалежна Україна тривалий час жила за радянською Конституцією 1978 року в якості основного закону. Протягом 1991-1995 рр. до неї було внесено 18 змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документу, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Постійна боротьба президентської та парламентської гілок влади змусила Л.Кучму та В. Мороза підписати конституційну угоду. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила основний закон незалежної держави – Конституцію України.

Джерело:  Український інститут національної пам’ятіФото без опису